Децентралізація. Досвід Латвії

Латвія, після відновлення Незалежності, мала таку саму проблему, як й Україна – нерівномірний розвиток територій, що призводив до переселення латвійців з депресивних районів до більш заможних.

Не дивлячись на невеликий розмір території та кількість населення – 64589 кв.км та 2 023 825 осіб відповідно – у Латвії було 457 сільських самоврядувань. З них 193 волості мали населення до 1000 осіб.

Головним стимулом для проведення реформування адміністративно-територіальної системи стала можливість вступу до Євросоюзу.  Але для цього було потрібно реалізувати прийнятий ще у 1998 “Закон про адміністративно-територіальну реформу”, основна мета якого була «створити адміністративні території з місцевими та регіональними самоврядуваннями, які можуть економічно розвиватися і забезпечити надання якісних послуг населенню».

Тож у 1998 році розпочалась адміністративно-територіальна реформа. Її стартом можна вважати запуск механізму «добровільного об’єднання волостей». Як й у більшості країн добровільний етап реформи не призвів до значних результатів – за 6 років створилось лише близько 20 об’єднаних самоуправлінь. Дрібні волості просто не хтіли об’єднуватись, не зважаючи на фінансові стимули з боку держави.

Тоді уряд змінив систему важелів: об’єднана волость отримувала  285 тисяч євро дотації до загального бюджету на розвиток інфраструктури, але лише до 2009 року. У результаті після 2009 року лише 35 самоуправлінь залишилися не укрупненими, їх об’єднали примусово та без дотаційних пряників.

Функції місцевого самоврядування в Латвії:

  • водопостачання та опалення,
  • збір та утилізація відходів,
  • містобудування й інфраструктура,
  • публічне управління лісами та водними ресурсами,
  • початкова та середня освіта, культура,
  • охорона здоров’я,
  • соціальний захист,
  • ліцензування комерційної діяльності,
  • охорона громадського порядку
  • громадський транспорт.